Я встретил вас на полпути...

Я встретил вас на полпути,

Куда я шел – давно забыл

Горели рядом фонари,

Красивый вечер тогда был.

Я заглянул в ваши глаза,

На них слеза одна сверкала,

Потом с ресницы оборвалась,

Разбилась как кусок стекла.

Квітучий сад журавлика

Квітучий сад журавлика
Посеред квітів польових
Під хмелем, сяючим як сонце
В зелених травах запашних
Там озерце лилося синє
Як хмарка в небі пропливла
На нім журавлик
І розпустився по воді, розпростав крила
Кигикнув тихо й полетів…замайоріла
Під ним вода, заблискотіла.
І тихо стало навкруги…

Остання пісня

Остання пісня
Над лугами, над садами
Над широкими лісами
Соловейко пісні грає
Цілий день він не вгаває
Та ця пісня вже остання
І він шле у ній вітання
Птах прощається з Землею
Та росте що понад нею
Все йому тепер останнє
І ніякі вже благання
Не злікують йому рани
І тепер гаї і лани
І зелені бур’яни
Не побачить птах співучий
Невеселий і плакучий…

Журавлиний вир

Журавлиний вир
В небі ластівка блукає
Море хвилю підіймає
За горою сонце грає
Жайворонок кличе зграю
За хмарками – пелюстками
За небесними стежками
В’ються крила журавлині
Відлітають вони нині.

Журавка

Журавка
Край тоненької стежини
Де сліди людини
У траві жмутком лежало
Гніздо журавлине
В нім розпростані два крила
Білі, майорливі
А з під пір’ячка гляділи
Дзьобики пташині.

Твій світ

Твій світ
Як поглянеш в далечини
Ти побачиш диво
В сині хмари ти поринь
І пізнаєш себе
Ти розкриєш свою долю
Свій той шлях майбутній
Гарні хвилі ти згадаєш
Смішні, незабутні

Надвечір'я

Надвечір'я
Там далеко за горою
Сонце красне сідає
Попід яром, попід степом
Сіра вовча тінь блукає

Вечір

Вечір
На землю впаде місяць
І зоренька засяє
Проб’ється в морі хвиля
Лелеки загукають

Перший день зими

Перший день зими
Якось вибіг я на двір
І побачив диво
Весь малий сосновий бір
Встелений красиво
Всі стежки, ставки, луги
Стали білі – білі
Ні, побачити трави
Зовсім неможливо

Отныне век посему распорядился...

Отныне век посему распорядился,

Итогом стать для всех единым

Теперь наш путь в тропу соединился,

Усыпан густо перьям лебединым….

Иль верность, и работа, дружба, радость…

Объединила нас сильнее пут стальных,

И если тень, угрюмость стали в тягость

Один ответ свой даст за остальных

Я знаю – капли боли и разочарования

Колодец этот наполняли иногда…

Но благо – атрибутика признания

В святости горит везде и всегда.

Я в небо птицей поднимусь...

Я в небо птицей поднимусь,

Взмахну крылом своим незримым,

На поиски любви моей умчусь,

Ведь сердце теперь стало уязвимым…

Покину дом родной, покину всех друзей,

Покину все и улечу отсюда,

Моя душа стремиться только к НЕЙ..

Не знал до сели большего я чуда…

Бреду по улице один....

Бреду по улице один

Черпаю взором свет луны,

И луч ее падет незрим…

Согреет ночью гладь воды,

На волнах озера плывет

Окутан тенью и туманом

Один лишь лебедь…он живет

И плачет…стая же за океаном.

Семейные ценности...

Семейные ценности…

                   Семья – ячейка общества. И эта ячейка, как символ дружелюбия, любвеобилия и верности должна несть в себе весь спектр прекрасных отношений, другими словами, мастер – класс для общества вообще. Да. Действительно, так оно и есть, но только на формальном, можно сказать, документально обоснованном уровне.

Несет ли современная семья нам те качества жизненного мировоззрения, которые способны дать нашим детям плодородный грунт для их рациональных зерен в искусстве, науке, литературе и обычном человеческом труде?

Мы пили сладкий ром в таверне...

Мы пили сладкий ром в таверне,
Играли в кости за столом
Поставив вместо денег шашки
И вязку сабель с топором.
Мы пили ром и вдаль морскую,
Смотрели, радуясь закату
На горизонте люггер пышный
В гавань причалили с фрегатом.
Испанский клич за дверью слышно
Мой канонир, сидя напротив,
Привстав, вмиг зарядил пистоль,
Скребут в стволе уныло ноты…